A A A K K K
для людей з порушеннями зору
Державний навчальний заклад

"Білицький професійний ліцей"

Бо голодомор

ТРАГЕДІЯ,  ПРО  ЯКУ  МАЄМО  ПАМ'ЯТАТИ

(Бібліографічний  огляд  літератури)

Мета:  Поглибити  знання  здобувачів  освіти з  історією виникнення  Голодомору  1933 – го  року  в  Україні  та  з  тим, як  він висвітлений  в  літературі; формувати  в  учнів  щирі  людські  почуття, співчуття  до  трагічної  долі  народу. Розширити  знання  здобувачів  освіти  з  історії  України  та  літератури.

Бібліотекар: 

А  це  ж  було… і  ніде  правди  діти,                                                                                          Що  заподіяли  цю  смерть  більшовики.                                                                                              Дорослі  мерли, старики  і  діти -                                                                                           Це  геноцид  кривавої  руки.                                                                                                                                                         Важко  навіть  сьогодні  ступати  болючими  стежками  трагедії. Не  віриться, що  тут, в  Україні, раптово  зник  хліб, люди  залишилися  без  зернини. Це  було  не  стихійне  лихо, а  зумисне  підготовлений  голодомор.

         Українські поети і прозаїки стали першими літописцями Голодомору, намагаючись осмислити катастрофу у словіще від часів, коли над правдою про Голодомор тяжів «культ мовчання». З плином часу з’являлися нові твори, нове осмислення фактів і наслідків штучного голоду; ці твори зроджувалися і в Україні, і поза нею. Художня правда про Голодомор почасти замінила історію, котра писалася і переписувалася... Але й література про Голодомор не стала надбанням широкого загалуні та, що створена в 20-ті роки, ні та, що з’являлася пізніше – аж до кінця минулого століття.

До  страшної  теми  голодомору  в 33 році, якої  навіть  пам’яттю доторкнутися невимовно  боляче, звертався не  один  митець  слова. Найґрунтовніше розробили цю тему письменники  української  діаспори Улас Самчук, Василь  Барка, Тодось Осьмачка  тощо.

 На еміграції про трагедію голоду в Україні писав Євген Маланюк – про «трупи в житах» у поезії «Року Божого 1933». Пізніше – про землю, що «запалась як труна» та пустку замість країни, над якою «владичить Антихрист...»

Ані шаблі, ані ножа 

Не схрестити в останнім герці

Та ж камінно - мертва душа, 

Те ж безлюбе  і чорне серце

Вже нема хуторів і держав, 

Тільки трупи в житах, тільки трупи 

Та від хрипу крива іржа

Що замкнула посинілі губи. 

      З  відомих  причин  побіжно  згадували велику  трагедію  століття, не вдаючись  до глибокого  соціального  аналізу  подій, і  деякі українські прозаїки: у  романах М. Стельмаха  «Дума  про  тебе», «Чотири  броди». Згадує  перед  боєм голодний  рік  Роман Блаженко з  «Прапороносців»                  О. Гончара, розповідає  про  тяжке  лихоліття й  герой  іншого  твору  цього ж  письменника – артилерист Решетняк  з  «Людини і  зброї».

Першим  художнім  твором в  українській  та  світовій літературі про  велику  трагедію  століття був  роман Уласа  Самчука  «Марія» (1939), написаний  за  кордоном  по  гарячим  слідах страшних  подій.  Він був заборонений у часи радянської влади, адже розкривав жорстку правду про штучний голод, створений для знищення української нації. Власний досвід та свідчення очевидців трагедії лягли в основу твору письменника. Головна героїнясімдесятирічна Марія, разом із рештою українців зазнає страшного голоду. Сильна характером жінка пережила у своєму житті багато горя. У образі Марії уособлена сама Україна. Твір відображає реальний стан речей у 30-х роках, дає розуміння, наскільки важко було жити селянам, змушує задуматись про істинні цінності.

         Маріяголовна героїня творународилася у звичайній українській сім’ї і змалку втратила батька, котрий загинув, заробляючи на хліб на каменоломнях. Дитя довгий час дивувалося і не розуміло, чому татусь так довго не повертається. Але на цьому  незгоди тільки починаються. Настають голодні часи, їх маленька сім’я ледве зводить кінці з кінцями. Згодом хворіє і помирає мати, і уже з дев’ятирічного віку дитина змушена самостійно заробляти на життя працею.

Не дивлячись на це, дівчина виростає здоровою і привабливою, на неї заглядаються усі парубки. За її серце змагається заможний Гнат, але дівчина віддає серце бідному матросу Корнію. Спершу чоловік б’є і зневажає дружину, але та рада бути поруч із коханим. А після народження дітей їхнє життя поступово приходить до ладу. Але наближаються голодні роки, які зовсім розколють сімейство і змушують їх збирати на покинутих землях жалюгідні крихти зерна і зогнилі картоплини, щоб якось вижити.

         Якщо  Улас  Самчук, змальовуючи  життя  українського  села  впродовж  кількох  десятиліть, аналізує передусім  витоки народної  трагедії  1933 року, то  Василь  Барка  у  своєму  романі «Жовтий  князь» (1963), художньо  узагальнюючи  документальний  матеріал  страшного  злочину  тоталітаризму, подає  безліч  жахливих  картин цього Апокаліпсису, через окремі людські  долі, вчинки, моральну  позицію  персонажів  відтворює  цілий  народ в  певній  історичній  конкретиці. Твір  В. Барки просто – таки пересичений страшними  фактами, подіями – реаліями чорного  лихоліття. . Він створив жовтого князя - символа демона зла, що приносить лише спустошення, руйнування, біль та смерть. У своєму творі автор відобразив власні спогади про страшне лихо, а також точні свідчення очевидців Голодомору, зокрема його рідного брата та родини. У центрі сюжету – сім'я Катранників, серед яких залишився живим лише молодший син. Життя сім'ї сповнене вражаючих, страшних подій. Але герої в усіх ситуаціях не втрачають людяності. Історична правдивість робить твір Василя Барки цінним для кожного читача.  В. Барка не тільки наповнив роман промовистими фактами, він зобразив і той невидимий, але присутній повсюдно страх, який опанував морених голодом людей, змінював їхні душі, кидав у пекельний вогонь прірви душевної, як у прірву справдешню кидали нелюди конаючих і сконалих від голодних мук.

         Від перших з’яв художнього осмислення Голодомору до недавніх минули гони літ. Деякі книги з’явилися тільки у «перебудовну відлигу», хоч були написані ще в 60-ті – як книга А. Дімарова «Тридцяті», що чекала виходу в світ 22 роки. Весь масив творів про Голодомор в українській літературі досі не освоєний. Після того, як Україна стала самостійною державою, з’ясувалося, що творів таких існує дуже багато, а сам шерег авторів – нескінченний: В. Підмогильний, О. Кобець, А. Гудима, Ольга Мак, К. Ластівка, А. Мельничук, А. Любченко, М. Понеділок, В. Трубай.... О. Гончар, Є. Гуцало, І. Стаднюк, А. Дімаров... Прізвища письменників, котрі писали про голод і назви їх творів можна б озвучувати годинами.... Проте видані й перевидані їхні книги надто мізерними накладами, щоб говорити про загальну їх доступність широкому читачеві.
         У  романі  Михайла  Стельмаха  «Дума  про  тебе», який  вийшов  у  світ  у  1969  році, у  сцені  купівлі – продажу змученої, виснаженої красуні – вдови Соломії – лихварем – спекулянтом  Артемом  Васютою, який  гендлював, наживаючись  на  чужому  горі, цвинтарною  картоплею, теж, безперечно, впізнаємо  страшне  лихо  тридцять  третього. Розповіді  про голод  постають зі  сторінок  іншого  роману  письменника – «Чотири  броди».

          Цікавими літературними відкриттями і несподіваним багатством творів на теми голоду, або дотичних до цієї великої теми так чи інакше, позначені 90-ті роки минулого століття та початок нинішнього. У 1990 році з’явилася повість «Голодомор» Є. Гуцала, у 1991 – нова повість А. Дімарова «Самосуд». 1993-й приніс «повість-свідчення» – «Лозинову труну» П. Наніїва та ще ряд творів інших авторів. У 1994-ім виходить роман-трагедія у новелах М. Потупейка – «У лабетах смерті».

         Повість «Голодомор» українського письменника Євгена Гуцало (1937–1995) розповідає про ті трагічні сторінки історії Українського Народу, які в радянські часи приховували навмисно. Сюжетна проєкція трагедії голоду визначила картини 1932–1933 рр. Об'єктивне бачення тогочасної дійсності спонукало письменника відмовитися від однолінійно послідовного нанизування подій. Зображення загальної катастрофічності людського життя будується на руйнівному — заданому «згори» втручанні репресивної машини у долі персонажів. Незважаючи на те, що чимало з них виконують другорядну чи й епізодичну функцію, кожен із них перебуває у ідейно-тематичній залежності з іншими, як і протагоністами.

У пам'яті українських селян назавжди викарбувалися страшні картини голодомору 1933 року, людське життя в ті часи перетворилося на пекло. Досі в селянські сни приходять похмурі тіні померлих, досі болить душа, що звідала нелюдське горе. А в той час, коли вимирало українське село, більшовики заявляли про розквіт соціалістичного будівництва. Саме тоді Сталін проголосив знамените своїм лицемірством гасло: «Жити стало краще, жити стало веселіше!» Під цей бравурний акомпанемент померлих від голодомору закопували у великих могилах, а траплялося й так, що закопувати було вже нікому.

Ми зобов'язані знати правдиву історію своєї землі — саме про таку історію розповідає повість Євгена Гуцала «Голодомор».

         Жорстокі  дії  «будівничих  нового  світу» під  час  примусової  колективізації  майстерно  виписані  А. Дімаровим у  повісті «Самосуд» (1990) – творі про  два  «страшних  спустошення»  українського  села: вперше – у  голодному  1933 – му, друге – у  дні  Другої  Світової. Зі  сторінок  повісті  А. Дімарова  постають  реалістичні  картини  руйнації  селянських  господарств, немилосердного  вилучення  у  хліборобів останніх  зернин, цинічного  бандитизму  партійно – комсомольських активістів. Одним  з таких  запопадливих виконавців  волі  партії  у  повісті  «Самосуд» виступає Данько  Сокало – комсомолець – висуванець, якого  в  роки  війни  з  фашизмом, тоді  вже першого  секретаря  райкому, розтерзали  у  сліпій  люті  його  ж  односельці, не  змігши  подарувати  своєму  землякові злочинних  кривавих  діянь  у  тридцяті. В  образі  Данька  автор  втілив моральну  сутність  сталінських  інквізиторів, життєве  кредо  «будівничих  нового світу» - незворушних  у  своїй ненависті, нещадних  до  «класового ворога». Картина  сатанинської  розправи  над  беззахисною селянською  сім’єю найкраще  показує моральне  єство  активістів – бузувірів, дії  яких  є не  чим  іншим, як  викінченим  садизмом: «- Так  немає, кажете, хліба? – Його  душив  гнів, він  так  ненавидів  зараз  цього  чоловіка, що  убив  би  його на  місці. Йому  вже  здалось, що  Зачепіжний  навмисне, аби лише зганьбити  його, Сокала, в  очах секретаря  ЦК, закопав  кукурудзу. – А оце  що? – ткнув качаном  межи  очі. Зачепіжний  схрапнув, наче  кінь, одступив  од  Данька. І  тоді  Данько, зовсім  уже  знавіснівши, закричав  до  Микити: «- Бери  його, чого  стоїш? Заголосила  Одарка, закричали  діти. Микита, так  само  всміхаючись, узяв  позаду  Зачепіжного  у  ведмежі  обійми  ні  охнути, ні  дихнути. Хапаючи  повітря, Зачепіжний  широко  роззявив  рота  - Данько  щосили  загнав  йому  в  рота  качан ще  й  ударив  по  качану  кулаком. У  Зачепіжного  враз  підігнулись  коліна, і  коли  Микита  його  одпустив, він  упав, наче  мертвий  додолу. Ноги  били  в  долівку, фарбуючи  у  червоне  качан, що  стирчав  йому з  рота, пузирилася  піна…» У  характеристиці  персонажів, у  створенні  ситуацій, в  яких  герої  проявляють  себе, Дімаров  показав  себе  неабияким  майстром.

          Сучасна українська письменниця Світлана Талан пише твори у жанрі «реальних історій». Роман «Розколоте небо» присвячено темі колективізації та Голодомору в Україні. Письменниця відобразила події 30-х років на прикладі одного селища на Луганщині. Українське село, де були плодючі сади та родючі землі, спустошила голодна смерть. Справжні, невигадані жахи описує авторка: на які відчайдушні та жахливі вчинки йшли люди, аби вижити в лихі часи голоду. Та у цих трагічних подіях знаходиться місце і для кохання, яке то виринає на перший план, то ховається за чорною, пекельною реальністю. «Розколоте небо» перевертає свідомість читача та відкриває для когось незнані сторінки історії.

         Остання книжка, про яку я тут хотіла  би згадати –  спогади                  В. Ющенка «Недержавні таємниці. Нотатки на берегах пам’яті». Він перший, хто  на державному  рівні підняв тему  Голодомору. Третій  Президент  України  голосно звернувся  до  всього  світу з  вимогою – визнати  цю  трагедію геноцидом  українського  народу. Світ, більшість  країн, підтримали  його  заклик  і  з  тих  пір ми  почали  відзначати День  вшанування  жертв  голодоморів. У  своїй  книзі  він  згадує: « Голодомор – це також і історія моєї родини. Кожного літа моєю хлоп’ячою роботою було підіймати на горище накроєний і висушений на сухарі хліб. Кожного літа я підіймав ті наволочки з сухарями, а кожної весни – знімав з горища, а сухарі віддавали скотині. Мені ця робота видавалася не дуже раціональною. І я питав маму Варвару Тимофіївну та бабусю Катерину Гордіївну: «А нащо Ви це робите?!» – «Ееее, Вітечка, а краще тобі того не знать!».                                                                       Вже потім я дізнався, чому у нашій родині робили ці запаси сухарів. Вже пізніше я довідався, що то за горбки біля нашої садиби, довідався про однокласників моєї мами, які помирали від голоду по дорозі до школи, про те, як тато тікав від голоду на товарняках, як помирав дід Іван та інші наші рідні того страшного року. І я глибоко переконаний, що це той випадок, коли краще знати, ніж не знати.   Знання робить нас сильнішими».

         Розповіді  про  чорне  лихо, спричинене  примусовою  колективізацією, можна  називати  ще  довго. Але ще  є  твори, написані «за гарячими слідами» Голодомору, які  часто лишалися в записниках, згодом – у закритих архівах. Тільки недавно настав час публікацій таких творів без скорочень. Взагалі, ця  сторінка  нашої  історії  потребує  і  зараз  серйозного  наукового  дослідження  та  глибокого аналітичного  осмислення  нашими  майстрами  художнього  слова. Весь масив творів про Голодомор в українській літературі досі не освоєний. Давно вже можна було створити цілу «бібліотеку Голодомору» з написаних про трагедію книг. Можливо, колись така книгозбірня  з’явиться. Сьогодні  для  вас  було  перегорнуто  лише  кілька  сторінок української  літератури, присвячених  темі  Голодомору. Нехай вона у  ваших  душах і  в  душах  дітей  та  далеких  нащадків  житиме, як святиня.
Хотілося, щоб представники нових поколінь письменників не  боялися звертатися до складної, страшної й неосяжної теми Голодомору.

 

ВИКОРИСТАНІ  ДЖЕРЕЛА

Барка В.  Жовтий  князь[Текст]/ В. Барка. – Х. : Фоліо, 2017. – 736 с.

Гуцало Є. Голодомор[Текст]/ Є. Гуцало// Гуцало Є. Голодомор. Княжа  гора. Ментальність  орди. Мертва  зона. – К. : Центр  навчальної  літератури, 2019. – 480 с.

Дімаров  А. Самосуд[Текст]/ А.  Дімаров. – К. : Український  письменник, 1999. – 221 с.

Пугач  Б. В. Голодомор – 33 в художній  літературі: урок  позакласного  читання; 10 клас[Текст]/ Б. В. Пугач// Все  для  вчителя. – 2009. - №23 – 24.

Самчук  У. Марія[Текст]/ У. Самчук. – К. : Смолоскип, 2013. – 224 с.

Стельмах М. Дума  про тебе[Текст]/ М. Стельмах// Стельмах  М. Твори: в 7 – ми т. Т. 5. – К. : Дніпро, 1983. – 383 с.

Стельмах М. Чотири  броди[Текст]/ М. Стельмах// Стельмах  М. Твори: в 7 – ми т. Т. 6. – К. : Дніпро, 1983. – 606 с.

Степула Н. Література  про  Голодомор[Електронний  ресурс] / Н. Степула . – Режим  доступу : https://www.radiosvoboda.org/a/1353915.html, доступ  вільний . – Назва  з  екрана . – (Дата  звернення 07.10.2022).- Мова українська.

Талан  С. Розколоте  небо[Текст]/ С. Талан. – Х. : «Книжковий  Клуб  Сімейного  Дозвілля», 2014. – 352  с.

Ющенко  В. А. Недержавні  таємниці. Нотатки  на  берегах  пам’яті[Текст]/                                     В. А. Ющенко. – Х.: Фоліо, 2014. – 511 с.

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень